Визвольні змагання Української Повстанської Армії.(До 74-х роковин створення УПА)

Боротися за свободу

Розбойник не станет

                      Тарас Шевченко

Перші збройні загони, пов^,язані з українським самостійним рухом з^,явились  на Поліссі та Волинні ще в серпні 1941 року. Тарас Боровець (псевдонім Бульба) оголосив себе головним отаманом України, ідейним спадкоємцем та продовжувачем справи С. Петлюри й організував нерегулярне формування української міліції. Формування називалося «Полісська Січ» і налічувало 2-3 тисячі війська, боролося з рештками Червоної Армії. Незабаром  «Полісську Січ» було перейменовано на  Українську Повстанську Армію (УПА).яка вела бойові дії як проти радянських партизан, так і проти фашистів та Армії Крайової (АК) – (польської партизанки). Очолив УПА Роман Шухевич (тарас Чупринка).

За зонами дії УПА поділялася на три групи:

1.     УПА –Північ (Волинь і Полісся).

2.     УПА- Захід (Галичина, Закерзоння, Буковина, Закарпаття)

3.     УПА- Південь(Поділля)

УПА –Схід утворити  не вдалося. Чисельність УПА згідно з німецькими даними, які підтверджуються українськими еміграційними джерелами, в момент найвищого піднесення боротьби ( кінець 1944 – початок 1945 р.) досягла 100 тисяч вояків. Першій бій з німцями відбувся 7 лютого 1943 року за містечко Володимирець Волинської області. У березні 1943 року повстанці розгромили табори для військовополонених у Луцьку та Ковелі, а в травні на шляху Ковель-Рівне знищили штаб спецвідділів СА вмісті з його шефом – генералом В. Лютце.  Це викликало занепокоєння в німецького командування.

Від травня до листопада 1943 року тільки на Волині окупанти проводять п^,ять великих каральних операцій проти УПА. Наймасштабніша з них тривала з червня до вересня. В ній було використано понад 10 тисяч солдатів, літаки, танки, панцирні поїзди. Тільки за липень – вересень відбулося 74 бої, не враховуючи дрібних сутичок. Втративши біля трьох тисяч солдатів і офіцерів, фашисти так і не змогли ліквідувати УПА.

Активні дії УПА у західних регіонах України викликали занепокоєння й у радянського командування, оскільки повстанці ставали  «третьою силою», що намагалася  втримати під своїм контролем значні території. Щоб перешкодить діям УПА, у серпні 1943 р. за наказом радянського командування з Білорусії в район Ковеля та Лубомля було перекинуто дві тисячі радянських партизанів, але втративши в боях з повстанцями 1,5 тисяч осіб, ці формування змушенні були відійти.

Про намагання УПА утвердитися як «третя сила» говорить статистика: лише за жовтень- листопад 1943 р. вона провела 47 боїв проти німців і 54 бої проти радянських партизан.

Формування повстанців мали у своєму складі кавалерійські та артилерійські частини, активність яких була ще досить високою. Так за перше півріччя 1945 р. було здійснено 2207 збройних акцій.

У відповідь сталінський режим здійснив 9238 каральних операцій, під час яких було вбито 34 тис. повстанців.  В 1947 р. за офіційними даними оунівці здійснили 14,5 тис. диверсій і терактів, у яких загинуло майже 30 тисяч військових, працівників державних та охоронних органів.

Такій опір УПА радянському режиму давав привід московсько – більшовицькому керівництву для широкого застосування каральних операцій у регіоні ці дії виконували підрозділи НКВС, які після витиснення гітлерівців із західних теренів України були туди дислоковані в кількості 26304 особи з повним озброєнням і технікою. Так на боротьбу проти УПА московський режим кидає танковий батальйон чисельностю 163 осіб, у склад якого входили 22 танка, п^,ять бронепоїздів з особовим складом в 7700 осіб (Іван Білас «Каральні військові підрозділи НКВС- МДБ  у боротьбі з ОУН –УПА». «Державність», січень –березень 1993 р. Генерал-майор  СБУ доктор історичних Тарас Боровець наук та доктор юридичних наук).

Звірства службовців НКВС на теренах Західної України зафіксовані в документах, що зберігаються в Центральному Державному архіві громадських організацій України (ЦДА України). Так один з безлічі документів свідчить, що 25 жовтня 1944 р. уповноважений Порицького району Волинської області Воротников отримав завдання від начальника районного відділу НКВС затримати в селі Лихове громадянина Парфенюка, начебто дезертирувавшого з Червоної Армії. Разом з чотирма бійцями Воротников увірвався в будинок Парфенюка о 20-й годині вечора. В будинку знаходилась сім^,я червоноармійця: дружина двоє синів, три дочки, в тому числі і тримісячна дитина. Не знайшовши Парфенюка, Воротников застрелив його дружину, п^,ятнадцятирічного сина, трьох дочок, одній з якіх було лише три місяця. В живих залишився тільки молодший син, який встиг сховатися. Повернувшись в райцентр Воротников пояснив, що з дому Парфенюка в нього стріляли бандити. При  розслідуванні Воротников був розкритий уцілілим  сином Парфенюка і зізнався у злочині. Незабаром було встановлено, що Парфенюк ніколи з Червоної Армії не втікав.

Тож виникає питання, що залишалося робити Парфенюку і йому подібним, коли вони прийшли з війни і не застали живими своїх рідних, вбитих співробітниками НКВС?

Архівні документи зберігають тисячі документів, які свідчать про застосування  не людських катувань щодо затриманих мешканців Західної України. Про масовий характер говорить той факт, що лише протягом1946-1948 роки у східні райони СРСР було депортовано 500 тисяч західних українців. У вагонах не було ні вікон ні печей, тому значна кількість депортованих померла.(І.Білас..)

Завершальним етапом депортації українського населення із території Закерзоння (Лемківщина, Посяння, Підляшшя, Холмщина) була операція «Вісла», почата 9 вересня 1944 за угодою між урядом УРСР і польським урядом, яка виконувалася за допомогою трьох польських дивізій. Було депортовано 140,5 тис. осіб, ув^,язнено 3800 осіб, вбито понад  650 осіб.

Для боротьби з УПА московські опричники використовували службовців НКВС-КДБ для підривної діяльності серед населення. Такі групи були утворені в усіх областях Західної України. І в усіх районах діяли під виглядом боївок, якими керували добре навчені катівського ремесла в Одесі й на Полтавщині офіцери енкаведисти. Бойовики «спецотрядів» гвалтували дівчат-учительок із Східної України, а потім натішившись прив^,язували їх за ноги до двох нахилених гнучких дерев і розривали нещасних на дві половини. Аби не викликати підозри, що вони не бандерівці бойовики «спецотрядів» убивали радянських активістів, голів сільських рад, вкидали в криниці, вкидали в криниці згвалтованих дівчат, воїнів УПА з відрізаними носами, вухами, з виколотими очима. Тож не дивно, що й зараз серед багатьох невігласних і зрабованих обивателів вважають, що дійсно мали місце «зверства бандеровцев», котрі «вирєзали звьозди на груді у красноармєйцев і посипали іх солью», що « оні стрєлялі нашім в спини». Тож, як бачиться для них «наші» - це ті хто влаштовував штучні голодомори, внаслідок яких було  виморено більше 10 мільйонів українців, це ті, хто гатив кістьми, наших співвітчизників бетон Біломорканалу, ті хто вимордували мільйони наших земляків  в сибірській тайзі. А ті хто захищав свою землю, домівки, сім^,ї від московського окупанта – «враги». Саме про таких співвітчизників писав            Т. Шевченко, називаючи їх «рабами, підніжками і гряззю Москви», служителями чужого отечєства».

В наш час у всіх громадян нашої країни рівні можливості доступу до засобів масової інформації, зокрема до літератури про УПА. Але невігласний обиватель не хоче читати матеріали про боротьбу УПА, стверджуючи, що все це писали бандерівці, та і взагалі у них така тенденція: « Як мені йти до Дніпра сухарі мочить, так краще я ото ляжу та й здохну!»

Тож в такому тяжкому випадку залишається лишень звернутися до мудрості древніх. Які в подібних ситуаціях говорили: «Aures habent et non auctient» (- лат. вони мають вуха, але не почують» - псалтир про статуї язичницьких богів); та «Canimus surdis (-лат. ми співаємо глухим).

Боротьба  УПА проти московських торбохватів і сьогодні є невичерпним джерелом натхнення і мужності в двобої з московського – фашистською ордою  на Сході країни.

Слава Україні!  Героям слава!         

Олександр Каніболоцький, колишній вузівський викладач історії, публіцист м. Січеслав 13 жовтня 2016 року.