«…Був це вождь Богом даний і правдивий, що в
добі чорній і похмурій орлом
ширяв під облаки
і націю подолану і закуту вмів ушикувати в завзятті
когорти до
походу й боротьби.»
Олег Кандиба Ольжич.
З початком Першої світової війни Є. Коновальця було мобілізовано до
австрійської армії. Після чотиримісячного вишколу в офіцерській школі його
призначили командиром роти. Підрозділ
Є. Коновальця брав участь у бою на горі
Маківці у червні 1915 р., де потрапив до російського полону. Протягом 1915-1917
рр. перебував у таборах для військовополонених, як в Царицині так і поблизу
його.
У жовтня 1917 року в столиці Московської імперії відбувся більшовицький
переворот і тимчасовий уряд був повалений. Це дало можливість Центральній Раді зміцнити
владу і проголосити 20 листопада 1917 року Українську Народну Республіку. Для
захисту УНР 25 листопада 1917 р. Євген Коновалець разом з іншими членами
Галицько- Буковинського комітета створили
Галицько- Буковинський курінь. На чолі куріння призначили наддніпрянця
поручика Г. Лисенка. Але всю організаційну роботу з оснащення нового військового
підрозділу виконував Коновалець. У грудні 1917 року в курені налічувалось 317
вояків. При курені офіцери зробили Стрілецьку раду, де обговорювали питання
політичного становища країни, приймали колегіальні рішення. Якраз саме в цей
час, у середині грудня Галицько-
Буковинський курінь почали називати Січовими стрільцями. Згодом цю назву
затвердили офіційно.
Безпосереднім формуванням лав Січових стрільців займалась також створення в
середині грудня у Києві Тимчасова головна рада галицьких, буковинських та
угорських українців. Рада із газетних шпальт звернулася із закликом про вступ
добровольців у лави Січових стрільців. На цей заклик відгукнулись переважно
студенти Українського народного університету та учні 2-ї української гімназії.
В середині січня 1918 р. починається наступ військ радянської Московії на
Україну. Найбільш організованою силою Центральної Ради були Січові стрільці Є.
Коновальця. Сперше йому довелося ліквідувати повстання на київському заводі
«Арсенал», організованому більшовиками і втримали Київ в руках Центральної Ради
до підписання мирного договору в Бресті 28 січня 1918р. На кінець квітня 1918
р. Січові стрільці становили вже грізну силу загальною кількістю 2500 вояків з
гарматним дивізіоном, кінною розвідкою та двома сотнями скорострілів. Три
чверті стрільців складають галичани, одну четверту – наддніпрянці. За наказом
Євгена Коновальця, добровольців відбирали вельми ретельно: відкидали тих хто
цікавився передусім матеріальними умовами служби, офіцерів австрійської та
російської армії, які відмовлялися починати службу з рядовика. Відсівали також
тих, у чиїх моральній якості не були впевнені. Відібраним повідомляли про
аскетичні умови служби в Січовому Стрілецтві. Так створювалося добірне,
елітарне й залізне українське військо.
Наприкінці квітня 1918 р. відбувається державний переворот, у наслідок
якого до влади приходить гетьман Павло Скоропадський, колишній генерал царської
армії. 30 квітня 1918 року стрілецькі казарми були оточені німецькими
військами, але січовики відмовляються перейти на бік гетьмана і їх
обеззброюють.
Коновалець іде на компроміс з гетьманом для відродження Січового
стрілецтва. Збір загону було оголошено не в Києві, а в Білій Церкві.
Під впливом Є. Коновальця та старшини Федя Черника у війську заводиться
твердий режим, щоб у нього міг залишитися лише найдобріший, найбільш освічений,
витривалий і бойовий елемент. Ведеться інтенсивна бойова муштра і культурна –
освітня праця. Старшини сплять по чотири- п , ять годин на добу. Все
краще запозичується з австрійського, німецького та російського бойового
мистецтва. У Білій Церкви Січове стрілецтво досягає вершини боєздатності.
Незважаючи на добрі наміри гетьман залишається маріонеткою в руках
російських монархістів. 14 листопада 1918 року він проголошує «Грамоту
гетьмана» про злуку України з Московщиною в єдину Російську державу. В цей час
найвпливовіші опозиційні партії, формують новий державний провід – Директорію,
яка бере на себе керівництво повстанням проти Скоропадського. Січові стрільці
першими вступили в бій з силами гетьмана, які їх переважили.
Стрільці діяли як чіткий механізм, основа якого була закладена
білоцерківським вишколом. Але історія не дала часу Українській Державі
зіпнутися на ноги – 1 листопада 1918 р. більшовики Московії посунули на Україну.
Січові стрільці вже в котре виступають на оборону Директорії і Української
Республіки. Але в цей час довкола починається розвал і свавілля, які невдовзі
заполонили всю армію УНР, почався
повільний відступ на захід. А з південного сходу раптово відкривають фронт
денікінці, які мали свіжі сили і захопили Київ і Одесу, а з заходу підступно
вдарять поляки.
Становище армії УНР безнадійним. З 5 на 6 грудня 1919 р. Головний отаман
Симон Петлюра виїжджає до Варшави з тим, щоб укласти військову угоду з Пілсудським.
Внаслідок цієї угоди була ліквідована
регулярна Українська Армія і перехід її до «партизанки». Стрілецька Рада
постановила розпустити Групу Січових стрільців, але дехто з них пішов у Зимовий
похід. Після короткого перебування в польських таборах для полонених у Рівному,
Коновалець переїжджає до Чехословаччини, щоб там організувати з інтернованих
галицьких вояків українські військові частини, які мали повернутися в Україну.
Через спротив Петрушевича ця справа не вдалася.
Підводячи підсумки, треба зазначити, що створюючи елітарне військо,
полковник Євген Коновалець протиставив класовій ворожнечі ідею національної
єдності. Січові стрільці, що вбирали в себе найсвідоміший елемент, мабуть
випереджали свій час їх державницької свідомості значна частина української
громади не досягла і досі.
Основна роль війська полковника Є. Коновальця у тому, що воно відтворило і
поновило модель елітарного війська в новітній
українській історії. Елітарне військо – це традиція нашого народу. Для
забезпечення загальнонаціональних інтересів необхідно виділити активну еліту
або касту. На сторожі державності постає каста воїнів, яким присущий аскетизм і
зречення власного тіла заради ідеї (лицерства).
В історії інших країн втілення кастового війська єгипетські мамлюки (невільники-раби).
В українській історії існує цільна традиція:
1.
Царські
скіфи або кшатрії
2.
Князівські
дружини- військо, складене з професійних вояків, незвичайно сконсолідоване,
одноцільне
3.
Запорізькі
козаки- значна культурна сила, один з найвидатніших лицарських орденів в
Європі, про яким Напалеон Бонапарт сказав, що з ними він би завоював весь світ
4.
Січові стрільці полковника Євгена Коновальця –
продовження цієї традиції.
Патріотизм Січових стрільців був повернутий у глибину думки, що доведеться
боротися з чисельно переважаючим ворогом і що їхнє життя важливе остільки,
оскільки воно наближає українську державність. Січові стрільці грунтували свою
діяльність на трьох засадничих принципах:
·
Незалежність
·
Державність
·
Соборність.
Сьогодні нам потрібне (конче) продовжити традицію елітарного війська, а чи
можливо це, коли найважливіші пости в державі займають негоціанти, олігархи,
котрі використовують війну з Московією для особистого збагачення?
Слава нації! Смерть ворогам!
Олександр Каніболоцький, колишній вузівський викладач історії, публіціст.
м. Січеслав, 18 січня 2017 р.
Немає коментарів:
Дописати коментар